Верховний Суд залишив без змін вирок Соснівського районного суду м. Черкаси та на підставі обставин справи висловив свої правові позиції

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду залишив без змін вирок Соснівського районного суду м. Черкаси, яким особу засуджено за пунктом чотири частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України (Умисне вбивство) до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.

Обставини справи:

З матеріалів справи відомо, що особу визнано винуватою у тому, що 11 березня 2017 року, перебуваючи в будинку за місцем свого проживання, під час сварки зі своєю співмешканкою, яка виникла на ґрунті ревнощів, з метою заподіяння смерті, облив її бензином та підпалив. Внаслідок цього остання отримала тілесні ушкодження у вигляді опіків полум’ям площею 80 % поверхні тіла, що ускладнилося опіковим шоком. Згідно з висновком судово-медичної експертизи заподіяні потерпілій тілесні ушкодження належать за ознакою небезпеки для життя до тяжких і стали причиною її смерті.

Вироком суду від 6 травня 2020 року особу засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років. Апеляційний суд вирок суду першої інстанції залишив без змін.

У касаційній скарзі захисник вказав, що обвинувачений облив бензином та підпалив потерпілу, однак, потім почав гасити полум’я, унаслідок чого також отримав опіки рук, а тому умисел на умисне вбивство потерпілої не доведений, його подальша поведінка свідчить про те, що обвинувачений не мав наміру вбивати потерпілу, оскільки йому нічого не перешкоджало вчинити її вбивство.

У зв`язку з цим захисник вважає, що в діях засудженого відсутній умисел на умисне вбивство, мета і мотив цього злочину. При цьому вказував на однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам. Зазначав, що загорання виникло внаслідок його необережного поводження з вогнем, а умислу на заподіяння смерті потерпілої не було.

Таким чином, захисник просив кваліфікувати дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого).

Позиція Верховного Суду

Спроба винної особи загасити полум’я на тілі потерпілої не виключає умислу на вбивство з особливою жорстокістю – такою є позиція Верховного Суду.

Колегія суддів ККС не погодилася з доводами захисника про те, що засуджений не мав умислу на вбивство потерпілої. Колегія суддів зазначає, що з юридичної точки зору для відмежування умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), беруться до уваги докази щодо змісту та спрямованості умислу винного. Питання про умисел вирішується з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, зокрема, і його способу, знаряддя злочину, кількості, характеру та локалізації заподіяних тілесних ушкоджень та причин припинення посягання.

Як вбачається з матеріалів справи, засуджений умисно облив потерпілу бензином і підпалив її, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, в результаті цих дій настала її смерть. При цьому остання зазнала особливих страждань та відчувала нестерпний біль.

Таким чином, про спрямованість умислу саме на умисне вбивство потерпілої з особливою жорстокістю свідчить, зокрема спосіб вчинення злочину – умисний підпал потерпілої, засіб його вчинення (бензин), взаємовідносини між засудженим та потерпілою.

Також доводи в касаційній скарзі про необхідність перекваліфікації дій з п. 4 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України були предметом перевірки апеляційного суду, який зазначив, що намагання обвинуваченого допомогти потерпілій, а саме загасити полум’я, вказує на усвідомлення засудженим протиправності своїх дій та наслідків, які можуть настати у виді смерті потерпілої, однак не свідчать про його намір завдати потерпілій лише тяжких тілесних ушкоджень.

Колегія суддів ККС погоджується з тим, що сам факт тушіння вогню на потерпілій не спростовує висновків про умисність дій на заподіяння смерті, вчинене з особливою жорстокістю, а тому не може бути підставою для перекваліфікації його дій на ч. 2 ст. 121 КК України.

Ураховуючи сукупність вказаних обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що обвинувачений цілеспрямовано обливши бензином потерпілу та підпаливши її, не міг не усвідомлювати суспільно небезпечного характеру своїх дій, передбачав його наслідки і свідомо допускав настання саме смерті потерпілої, тобто мав непрямий умисел (ч. 3 ст. 24 КК) на вбивство жінки.

Постанова Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 703/1992/17 (провадження № 51-5824км20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/95905299. 

За повідомленням пресслужби суду